RUuaen

все контакты...

skype iryna_barda [email protected]

 +38 (066) 742 87 68

Актриса

Ірина Барда

Бесіду вела В.Грицук Перейти до переліку статей номеру 2011:#3

Ірина Барда: "Кіно - рай для душі"

http://www.ktm.ukma.kiev.ua/show_content.php?id=1167

Ірина Миколаївна Бардакова (акторський псевдонім Ірина Барда) - актриса театру і кіно. 2004 року закінчила КНУ театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого за спеціальністю диктор, ведуча телепрограм, (акторську майстерність викладали Т. Денисенко, згодом Г. Максименко). З 2004 по 2007 рік пройшла асистентуру-стажування на кафедрі режисури телебачення (керівники В. Горпенко та П. Богдан). Ролі в кіно: Зося у «Богдані Хмельницькому» М. Мащенка (кіностудія ім. Довженка, 2001); Маря у «Легенді про кощея» В. Ткачова (Mocфільм, 2002); Марічка у «Залізній сотні» О. Янчука (Олесь-фільм, 2003); Соня у «Братстві», реж. С. Клименко (2004); Ліза у «Татарскому триптиху», реж. О. Муратов (обидва - кіностудія ім. Довженка, 2004); Гала у «Повернути Віру» реж. В. Яковенко (Film.UA, 2006р.); Олеся у фільмі «Мухтар-3. Диван мрії», реж. В. Златоусовський, (PRO TV, 2006р.); Олена у «Раї в шалаші», реж. Г. Алєксєєва (ОРТ, 2007); Рая у «Смерті шпигунам!» реж. С. Лялін (Star Media, 2007); медсестра Варя у серіалі «Ангел-охоронець», реж. Бата-Недич (2007); Зося у «Третього не дано», реж. С. Сотніченко (Film. UA, 2008); Юля у «Території краси», реж. О. Тараненко (Film.UA, 2008); Ліля у «Руці на щастя», реж. О. Філатович (Zebra 2008); Зіночка у «Рідних людях», режисери О. Масленніков, І. Шкурінов, 2008); Інга у «Адвокатських розслідуваннях», реж. Ю. Беденко (ICTV, 2008); Яна у серіалі «Дві сторони однієї Анни», режисери О. Масленніков, В. Альошечкін, (2008-09); Ірина у Поверненні Мухтара, реж. С. Толкушкін (Про-ТБ); Наталя у серіалі «Даїшники», реж. А. Іванов («НТВ» 2010, Росія); Настя у «Єфросинії», реж. О. Масленніков, («Мосттелефільм, 2009, Росія); Ольга у «Гарлемі», реж. О. Туранський, (Star Media 2009); Юлія, Оксана у «За законом», режисери М. Мехеда, О. Руденко (2009).

 

 

-Ірино, після закінчення Театрального університету ти вже встигла пожити й попрацювати в Москві. Чим відрізняється робота на знімальних майданчиках тут і там?

 

-Потрібно щось робити з ситуацією, коли українське кіно фактично не знімається. Талановитим режисерам по­трібно десь реалізовуватися, розвиватися, вдоскона­люватися. Я знаю, українці неймовірно талановиті, працьовиті, мудрі й усе у нас вийде.

 

Скажімо, Олесь Янчук знімає українські фільми на українську тематику. Мені вона близька. Хто ще знімає? Михайло Іллєнко нарешті завершив свій фільм, на який два роки не вистачало коштів. Він мене зустрів на вулиці, поспілкувалися, а через деякий час зателефонував і ска­зав що має для мене невеличку роль. Сцену зі мною знімали фактично в останні знімальні дні. Це пригод­ницький фільм, дехто вже бачив матеріал. Вся група від акторів, операторів до реквізиторів дуже задоволені роботою й результатом й дуже сподіваються, що фільм сподобається публіці.

 

- Як на мене, вистачає нам обдарованості й упевненості, єдине, чого нема - налагодженої роботи чиновників усіх рангів та політиків, які відповідально й чесно займалися б своєю справою, надавали правову, матеріа­льну, організаційну бази для реалізації творчих осо­бистостей в Україні.

 

- Буваючи в західному світі, наприклад в Австрії, я зауважила, що там інша організаційна система в сфері культури. Щоб це зрозуміти, достатньо бути туристкою. Там навіть в електричках звучать твори Баха, Бетховена, Моцарта.

 

Традиції і сучасна творчість, мистецтво - це те, з чого починається нація й навіть матеріальне відродження держави. Зрозуміло, що коли людські потреби зведені до мінімуму, коли не потрібні театр і кіно в державі, то такою державою легше керувати. Але чи довго проіснує така держава?

 

- Мистецтво поділяється, так би мовити, на рівні впливу. Одні різновиди його впливають на маси, а інші на окремих любителів, знавців. Колись Сенека ставив особливо вишукані скульптури тільки в себе в спальні, щоб не профанувалися. Мистецтво й повинно бути різним. А в нас нині процвітає переважно масове.

 

- Але навіть оті шоу на СТБ, запозичені в Америці чи у Великобританії, - це сплеск творчої енергії простих ук­раїнців, який, гадаю, дуже скоро дасть потужний резу­льтат. Я дивлюся на це із захопленням.

 

- Ще з першого курсу ти знімалася в кінофільмах, а нині, маючи певний акторський досвід, знімаєшся переважно в серіалах. Як ти оцінюєш той і інший свій досвід?

 

- Мені самій приємніше дивитися фільми за моєї участі, ніж серіал. Бувають в тих же Сполучених Штатах серіали так досконало зроблені, що їх можна вважати мисте­ц­твом. Але коли два-три сценаристи вигадують двісті-триста серій, то з цього важко зробити шедевр, чи не так? В серіалах мені імпонує те, що мало дублів, а тому можна відпрацювати вміння моментально зосередитися, зібратися й одразу видати найкращий результат з мож­ливих... А кіно - це інше, це рай для душі. Всі чомусь тобі посміхаються, все добре, принаймні в мене на зніма­льному майданчику. Потім милуєшся якщо не власною роботою, то досконалими кадрами оператора, який вкладав у них душу, де у режисера є час для різних планів та варіантів.

 

- А в яких жанрах тобі подобається працювати?

 

- Коли кіно страшне, якийсь трилер, я заплющую очі. Як глядач я його не можу сприймати, мені боляче ди­витися на насилля. Відштовхуючись від свого психо­фі­зичного апарату, я намагаюся «потрапити в комедію», в пригодницький фільм, а якщо в бойовики, то такі, де в боротьбі перемагає добро. Мені подобається працювати у фільмах, де йдеться про наше сучасне життя, про лю­бов, ревнощі, проблеми моїх сучасників.

 

-Мало такого в сучасному українському кіно... Що буде з ним?

 

- Буде те, що ми захочемо. Я слідкую за продюсерськими намаганнями наших режисерів. Радію, що є люди, які серйозно вирішили піднести рівень українського кіно, й вони вселяють віру в те, що кіно - буде. В нас є сили і таланти, щоб робити його найкращим. Знаю одного режисера на імя Любомир, який продав квартиру, щоб знімати свій фільм. Нині Україна приваблює зарубіжних режисерів. Я маю досвід роботи з європейськими режисерами. Ре­жисери з Центральної й Західної Європи залучають наші студії у рекламу, й вони з превеликим задоволенням співпрацюють.

 

- Ми говорили про кіно, серіал. Ти ще реалізовуєш себе як ведуча концертів, корпоративних вечірок і т.п., і це найближче до твого фаху, адже ти телеведуча за дипломом. Що для тебе означає цей вид самореалізації?

 

- Я вперто розвиваю себе в цьому напрямку, максимально вдосконалююсь. Часто собі не подобаюся, одначе, намагаюся все робити якнайкраще. Спосте­рігаю за ведучими в яких був, скажімо, досвід теле­візійного КВНу і які старші за мене - навчаюся в них імпровізаційності, вмінню стильно, культурно жартувати в непростих ситуаціях подібного типу видовища, розважального заходу.

 

- Актор не завжди може розвинути імпровізаційність в сучасному жорстко-концептуальному театрі. Чи справді саме в «корпоративнах», хоча це вважається чимось нижчим, актор найповніше реалізовує себе саме як творча особистість?

 

- Подумай сама, якщо в тебе чотириста людей, яких ти не знаєш, і тобі потрібно не просто сподобатись, а протримати їхню увагу мінімум впродовж трьох годин. То для цього щось потрібно робити! Сприймають тебе тільки тоді, коли сильний у своїй професії. Тоді тебе поважають і радіють разом з тобою.

 

Ведучий - лідер, який вміє взяти на себе відповідальність, куди повести захід, на який настрій налаштувати людей. Для мене це завжди виклик, а тому перед виступом руки тремтять більше, ніж перед зйомками. За затратою енергії це не зрівняти. Але мені дуже подобається.

 

-А чому?

 

- Бо знаю, що я переможу. Я починала на телебаченні в 21-22 роки. Писала публіцистичні, аналітичні сценарії. І всі казали: «Ти ж така молода. Ти будеш старшою і будеш щось там вести. А зараз обличчя таке дитяче...»

 

- Пам'ятаю, твій дипломний проект... зі сценічної мови був авторським документальним фільмом про Муссоліні, де ти принагідно була ведучою. Я тоді ніяк не могла зрозуміти логіки викладання в альма-матер. Але уні­верситет наш, хоч як це дивно, дає конкурентно­спро­можних спеціалістів.

 

- Наш університет дає школу, базу на все життя. А щодо диплому, то мене ще з дитинства цікавили монумен­та­льні, глобальні теми. Підозрюю, коли буду старшою і візьмуся за них, то мені скажуть: «У тебе для цього вже обличчя застаре».

 

- Ти багато чим займаєшся й успішно, але чому ухи­ляєшся від театру? Адже глибина майстерності набувається саме там.

 

- Я не ухиляюсь. У мене була пропозиція від режисерки Варвари Файер, ми працювали у Москві в «Театрі.doc» у 2010 році. Я не хочу ходити в театр на службу, а хочу в театрі займатися улюбленною справою. У наближчий час хотіла б працювати в цікавій антрепризі.

 

28 січня 2011

Комментарии: